Лінійка присвячена пам’яті Івана Франка

Лінійка присвячена пам’яті Івана Франка

1Читець: Сорок літ, як Мойсей по пустині,
Він проводив народ за собою.
В небо рвалися очи вірлині,
А життя вниз тягло - бо в долині
Бій завзятий ішов з темнотою.
Як мечем, воював він словами,
То пророчив, то вчив як учитель,
То, як батько помежи синами
Пробував і творив поміж нами,
2 Читець: Правди й волі безсмертний служитель.
Він не гнувся під праці вагою
І ніколи її не цурався.
Як лицар, серед лютого бою,
На бій-полю поляг головою,
Але духом в безсмертя піднявся.




1 Вед.: Галичина дала світові багато визначних людей. Серед них яскравою постаттю є Іван Франко - класик української літератури, геніальний письменник, перекладач, публіцист, громадський і просвітницький діяч, який своєю невтомною працею будив і зміцнював національну свідомість українців.
2 Вед.: У 2016 році виповнюється 100 років від Дня народження і 160 років від дня смерті видатного українського письменника, поета, мислителя, публіциста, краєзнавця, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча, доктора філософії, дійсного член Наукового товариства імені Шевченка (1899 р.), і почесного доктора Харківського університету (1906 р.), всесвітньо відомого Каменяра - Івана Яковича Франка.
3 Вед.: Іван Франко - європейський геній - встає сьогодні з нами за збереження Української держави, яку він будував своєю титанічною, каменярською працею. За обсягом знань, багатством лексичного запасу він був енциклопедією, а за працьовитістю, результативністю та глибиною мислення його величають титаном думки і праці. Людству він залишив понад 5 тисяч оригінальних і перекладних творів, статей, рецензій.
1 Вед.: Постать Івана Франка виділяється в українській культурі своєю багатогранністю і могутністю думки. Іван Франко показав надзвичайну працездатність. Його доробок становить більше 100 томів творів найрізноманітнішого напрямку й різними мовами від казок і фольклору до філософських праць.

2 Вед.: Указом Президента України від 08.12.2015 р. 2016 рік в Україні проголошено роком Івана Франка

1 Читець: Поет живе не роки – а печалі.
Поет живе не дні – живе любов.
І чим іде в житті він далі й далі,
тим все сильніш кипить у серці кров.

2 Читець: З печалі першої і першої любові
без відпочинку в серці пломенить
отой вогонь, що чути в кожнім слові,
що між громів сльозиною бринить.

   3 Вед.:  Сам Іван Франко так трактував працю свого життя на свій 25-річний ювілей: “Двадцять п’ять літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку.
    Муруючи стіну, муляр кладе в неї не тільки самі гранітні кадри, але як випаде, то і труск, і обломки, і додає до них цементу, так само і в тім, що я зробив за ті літа, може, й знайдеться який твердіший камінь, але певно найбільше буде того труску і цементу, котрим я заповнював люки і шпари. В кождім часі я дбав про те, щоб відповісти потребам хвилі і заспокоїти злобу дня. Я ніколи не хотів щадити себе; я ніколи не вважав свойого противника занадто малим; я виходив на всяку арену, коли боротьба була потрібна для вияснення справи. Я знаю, що моїх творів дуже мало перейде до пам’яти будучих поколінь, але мені байдуже, я дбав поперед усего про теперішніх сучасних людей”.

   1  Вед.:    Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, – він тихий і непомітний, поки мовчить. А як заговорить – і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами мов у казці.

   Франко:
    Я поборов себе, з корінем вирвав з серця,
    усі ілюзії, всі грішні почуття,
    надії, що колись вільніше ще дихнеться,
    що доля ще й мені всміхнеться,
    що блиснуть і мені ще радощі життя.
    Я зрікся їх на все. У тачку життєву
    запряжений, як наймит той похилий,
   я мушу так її тягти, покиль живу,
   і добре чую се, ярма не розірву
   і донесу його до темної могили.

   Учень:
    Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з життейського бою! У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол.
   Плів сіті і писав поему “Мойсей”.
   Франко:
    “Народе мій, замучений,розбитий…”
   пролог до поеми “Мойсей”).
   Звучить музика. Франко задуває свічку.

 Іван Франко завжди думав про свій народ, його майбутнє - і коли писав повість "Борислав сміється", і "Захара Беркута", ще зовсім молодим на початку 80-х років. Думаючи про спільноту людей, захоплюючись соціалістичними теоріями, він і на мить не забував, що його матір'ю є Україна. "17 марта 1883" поет написав вірш "Розвивайся ти, високий дубе...", якого зараз ще мало хто знає.
Два читці по черзі читають по дві-три строфи:
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люде.
Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяна-річки
Одна, нероздільна.
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою.
"Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!
Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,
Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.
Чи ще ж то ви мало наслужились
Москві і Ляхові?
Чи ще ж то ви мало наточились
Братерської крові?
Пора, діти, добра поглядіти
Для власної хати,
Щоб ґаздою, не слугою
Перед світом стати!"
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей уставаймо, єднаймося,
Українські люде!
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне.
Най братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!